Наша мета - розповісти про наш край, його діяльність, історію, культуру, традиції, побут, відомих людей.
Історія
Історія нашої Шаргородщини сягає в глибину століть. Заселення нашого краю почалося ще в пізньому кам’яному віці. На території області археологами виявлено стоянки кількох стародавніх поселень, де знайдено сокири, зубила та інші кам’яні знаряддя праці.
Найбільш ранніми «археологічними культурами» нашого краю є трипільська та черняхівська культури, а також передскіфські поселення. Протягом багатьох століть нашими землями володіли різні держави: у 13 столітті Шаргородщина входила до складу Галицько-Волинського князівства, «улусів» Золотої Орди, у 14-17 століттях – була у володінні Великого князівства Литовського та Польського королівства.
У ту далеку епоху майже вся область Шаргорода була вкрита лісами. Поселень мало, місцеве населення займалося сільським господарством.
Великий князь литовський Вітовт передав своєму слузі Василю Карачевському землі Шаргородщини, на якій той мав збудувати поселення «Княжа Лука». Про це свідчить дарча грамота від 5 травня 1383 року.
“1385 р. 5 травня з ласки Божої, ми Великий Князь Вітольд відомо робили кожному добродію, хто коли на цей лист подивиться, що ми допустили закласти село Княжа Лука на корім корею в Подільській землі Кам’янецького повіту між річками Мурашками до берегу Мурашки Сіньковської з лісом, який звуть Стиїв Ріг і Куликовими лісками аж доти, де впадає Мурашка Сеньковська в Мурашку велику Василькові Карачевському, слузі нашому, дали йому зі всіма лісами, з полями,з сінокосами, з ланками, з всіма бо пожитками йому і його дітям всім його нащадкам на віки віків. То ми зробили з панами родами нашими за його вірну службу, а для ліпшої вдячності печаткою нашою казали завірити. Написаний лист в Полоцьку року від народження Христа тисяча триста вісімдесят третього- місяця травня п’ятого дня”.
Цей найдавніший документ яскраво засвідчує, що Василь Карачевський став власником землі від сьогоднішнього Кацмазова до Чернівців. Ще один документ із згадкою про село Княжа Лука є його не менш автентичним оригіналом, який також зберігається у Львові (дослівно)
“Привілей короля Зигизмунда 1-го дня Лазаря Карачевського, подтверждающий прошлое Станислава из Ходча, старости Подольського, данного шляхетному Зенькови Карачову на пустире Княжья Лука с записями на нее 20коп.-года 1510, 28 декабря”
Автори сумніваються, чи поселення було постійним у XV ст. Адже на той час наш край постійно зазнавав нападів татар. Села іноді зникають, а потім знову відбудовуються. Але «Княжа Лука» не змінювала своєї назви аж до 1596 року, коли новий власник Карчмарівської волості Ян Замойський, поляк, який тоді ж заснував місто Шаргород (1579-1585), подарував село священнику шаргородському плебану (пол. — ksiondz). Відтоді Княжа Лука стала відома як Плебанівка.
Село складається з трьох давніх частин (кутків): Пеньківки, Томашівки та Ставки та хуторів: Качинці (Оліхи), Верхні та Нижні Млинки по річці Гнилій.
На початку 30-х років у трьох його частинах було створено три колгоспи. Колективізація Плебанівки проходила дуже важко. Селяни повстали проти комуністичної влади і створення колгоспів. З Плебанівки повстання перекинулося на сусідні села і навіть за межі області. Повстання було жорстоко придушено. Почалися масові арешти, які закінчилися лише в 1938 році.
Здавна село складалося з двох релігійних конфесій – православної та католицької. Останні належали до шаргородської парафії костелу святого Флоріана, а власного храму село не мало. Цілих 400 років католики відвідували шаргородський костел, до якого належали. Наприкінці ХХ століття у Плебанівці почалося будівництво великої костелу. Його освятили 17 червня 1995 року і назвали на честь святого брата Альберта Хмельовського.
Православне населення, половина якого проживає в селі, збудувало тут дерев’яну церкву ще у 1664 році проіснувала до 1740 року. Того року стараннями парафіян на цьому місці була збудована нова церква, яка до 1793 р. була відома як греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці, коли храми на українському Правобережжі увійшли до складу Московського Патріархату.
Плебанівська дерев’яна церква існувала з 1740 по 1865 рік. У Плебанівці на новому місці розпочали будівництво кам’яної церкви. Його було завершено в 1871 році. 14 жовтня цього року відбулося освячення православної Свято-Покровської церкви, яку під час сталінської безбожної п’ятирічки закрили та знищили радянська влада. Але завдяки міцним кам’яним стінам, церква збереглася до наших днів. Важка була доля тероризованих комуністичною владою селян Плебанівки, але завдяки терпінню і праці людей село жило, живе і буде жити завжди.
